И хор поёт, и ангелы ликуют,
Казанский храм битком забит,
Являя людям радость преблагую,
Вещает канонарх, орарью весь обвит
Крестился в Иордане наш Господь,
И воды убоявшись, побежали,
В благоговеньи замирала плоть
И всей вселенной просветились дали
Лишь у креста всё плачет Иоанн,
Взирая на страдания Христовы,
И был не всякий на вечерю зван,
Не всяк отбросил суеты оковы
Благословенья дар – кадильный фимиам,
И жар свечей в молитвенном дрожжаньи,
Моя душа летит к иным мирам,
Где звёзд ночных извечное мерцанье.
январь, 2002г., Оптина Пустынь
Комментарий автора: Написал много позже после поездки из Оптиной пустыни. Очень хорошее место для любого христианского человека. Приезжая туда, человек хотя и временно, но получает успокоение своей мятущейся душе.
Денис Золотовский,
Коряжма, Россия
Живу в Архангельской области, крещён с 2000г. в нашей местной церкви, православный христианин. e-mail автора:gefest2@atnet.ru
Прочитано 9532 раза. Голосов 4. Средняя оценка: 4,75
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Спаси Вас Господь за Ваш труд.Прекрасное стихотворение. Обязательно использую во время праздника на службе.Хочу чтобы побольше людей услышали его, может быть и еще чьюто душу тронет. Ангела Хранителя Вам и творческих успехов.
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
Должен я "Родиться" - в Силе Свыше! - Светлана Камаскина ДОРОГИЕ ДРУЗЬЯ! Читайте эти стихи на ваших МОЛИТВЕННЫХ СОБРАНИЯХ, или напечатайте в вашей ЦЕРКОВНОЙ ГАЗЕТЕ ( ведь не у всех - есть интернет..), пусть "Огонёк" Молитвенной Веры - всегда будет в ваших Смирённых сердечках!
