Я у всьому зневірився. Певно це саме головна моя проблема.
Мені здається, що це саме часто трапляється з тими, хто багато чого робить (я зараз не про себе), багато прагне та мріє. Людина з перспективою дивиться вперед і бачить перед собою багато варіантів та можливостей. Але коли вона наближається до всього цього, то дуже часто з нею відбувається розчарування та знеохочення. Бо людина не знаходить того, що вона хтіла.
Саме це зі мною дуже багато разів відбувалося. Я дивився на священство, як на засіб для того, щоб бути щасливим. А потім, коли добре приглядівся, то не побачив, що мої дитячі мрії зовсім не відповідають реальності. Але це не була сама головна моя проблема.
Найбільша біль і певне страждання відбувалося тобі, коли я звертався до людини, сподіваючись від неї любові та доброти, то часто отримував зовсім протилежний ефект. Ось ти дивився на неї, така гарна та вродлива, але коли ти наблизишся до неї, бо можна дуже швидко розчаруватися. Бо зовнішня краса є дуже впливова на людину, однак не може наповнити її.
Колись я приглядався до внутрішньої краси. Усі ми живемо у своєму внутрішньому світі. Він може бути гарним, наповненим, цікавим, широким. І це здається захопливим. Мені здається. Що це певно саме гарне та чудове, що є у цьому світі: душа людини.
Саме страшне в тому, що цей внутрішній світ може належати самій людині. Ти, звичайно, можеш відкрити його комусь іншому. Але це все одно є якимось непередаваним досвідом. Тому людина, хоч якби не хтіла відкрити цей свій світ іншим, та все одно не зможе вповні передати його. Усі митці, хоча і віддавали частину себе у своїх творах, то все одно лише частину.
Тому цей баланс, якій людина відчуває: між прагненнями та їх здійсненням, між внутрішнім світом та зовнішнім — залишається. Коли я усі ці думки почав розмірковувати, то дійшов до певного висновку, що має існувати якійсь зовсім інший вимір. Платон говорив про світ ідей, а ми християни говоримо про Небо, про вічне життя. Про те, що існує якась реальність, зовсім не схожа на цю дійсність. Так, я дійшов до логічного висновку про вічне життя.
Мені здається, що ця прописна істину, яку перейняли усі релігії, а потім так сильно розгорнуло християнство. Але потім люди настільки захопилися цим життям, повірили в те, що тут можна отримати щастя, що відкинули думку про Небо, як нездійснену. Мені здається, що в нас час християнство не стільки конкурує зі світськими теорія про щастя, але і з іншими варіантами розуміння людини і її місця у цьому світі.
Ще ніколи я так свідомо і чітко не розумів якесь своє місце і призначення у цьому світі. Підняти погляд людини на Небо. Дати розуміння людини про Небо. Ніколи не думав, що якась моя дитяча віра може бути настільки чітко та логічно уформована та доведена. Я вчив теодицею, але не сильно то роздумав над тим наскільки вона важлива та потрібна. Я б ніколи не вважав, що саме це стане моєю головною думкою. Але тепер у цьому світі, де всі марять і про те, що я відчуваю сам, десь в глибині себе самого.
Тепер усі усе продають, пропонують, обіцяють. Певно мене охопила гарячка. Я почав думати у світських категоріях. Але не я перший. Апостол Павло коли використовував приклад про бігунів, наводить їх за приклад для християн. Саме таким чином чинили деякі святі. Для них добрі справи були саме таким бізнесом для Неба. Я зовсім не думаю про те, щоб почати на цьому заробляти. Просто я відношу до цього як до справи свого життя.
Я все життя комплексував через свою віру. Мої однолітки жили зовсім іншими категоріями, аніж я. Я відчував себе порожнім та непотрібним у цьому світі. Мені було десь стидно від того, що я ходжу в сутані. Мені було некомфортно від того, що я був знаком Церкви та Бога. Певно я дозрів до того, щоб вийти з тіні. Тепер як ніколи я відчуваю цю спрагу людей та якусь свою потребу в тому, щоб щось сказати людям.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
є одна порада.
по російськи вона звучить так:
"чтобы не разачаровываться не нужно очаровываться"
мій власний переклад на українську:
"не треба надувати віру, треба здувати невір"я". Комментарий автора: так то воно так. але я більше вважаю що треба показувати добре, аніж погане. а то ми усе заперечуємо, а запропонувати нічого не можемо
маго мет
2014-10-26 09:04:02
так то воно так. але я одного разу пропонував злізти з дівану. а ти, любий, і досі на дівані у роздумах.
"пропонуючих" - тьма.
мені особисто більше довподоби "роблячі". Комментарий автора: а хто тобі сказав що я на дивані?
в кожного свої уподобання. Марті теж не подобалася Марія, яка сиділа біля ніг Ісуса
маго мет
2014-10-26 13:49:27
не хто, а що.
мені сказало хфото та і уся творчість.
Архимандрит Даниил (Сарычев) - Девятова Светлана 8 сентября 2006 года в 22 часа 45 минут мирно отошел ко Господу старец Даниил, старейший насельник московского Донского монастыря архимандрит Даниил (Сарычев).
В конце апреля 2006 года мне посчастливилось встретиться с архимандритом Даниилом. (К старцу Даниилу уже почти никого не пускали, после болезни он был очень слаб.) К весне 2006 года книга о православных старцах уже была сдана в московское издательство «Артос-Медиа», мы приступили к работе над второй частью о православных старицах. Рассказывая о схимонахине Любови, мы планировали упомянуть и о том, что блаженная старица Любовь в 1995 году встречалась с архимандритом Даниилом, хотелось немного рассказать и самом старце Данииле. Отцу Дмитрию Шпанько удалось договориться о встрече, но в самый последний момент встречу отменили, но дозвониться до меня и сообщить об этом не смогли, поэтому 30 апреля я приехала в монастырь (заранее), но в назначенный час никого не встретила. Я долго молилась у раки Святителя Тихона, и уверена, что именно по молитвам святого, спустя 2 часа попала в келью старца Даниила, где, по милости Божией, удостоилась получить благословение великого старца, и разделить праздничную трапезу с ним и его духовными чадами.
Нужно признаться, что за три дня до этого, во время обострения язвенной болезни, я не могла вообще принимать пишу, укрепляла себя лишь святой водой, просфорой, да монастырскими сухариками. Старец Даниил благословил есть вместе со всеми, по послушанию съела всё и исцелилась. (В тот день вечером я ждала очередного приступа боли, но всё прошло, на утро я могла уже кушать всё спокойно.) Слава Богу, за всё!
Вечером 21 сентября 2006 года, когда очерк о старце Данииле был в основном готов, внезапно наступило полное изнеможение - долго молилась лёжа, когда силы начали возвращаться, встала, подошла к шкафу с иконами и ощутила благоухание. Благоухала в правом нижнем углу бумажная икона Донской Божией Матери, купленная примерно в конце1991- начале 1992 года в Донском монастыре. (На обратной стороне иконы было написано –«400 лет основания Свято-Донского Ставропигиального монастыря (1591-1991г.г.)». Эта бумажная икона и Курская-Коренная икона Божией Матери «Знамение» (которую мне удалось в своё время приложить к чудотворной иконе), чудом уцелели во время пожара в 1995 году, когда от зажжённой свечи сгорели у меня дома на полке даже иконы приклеенные к деревянной основе. Взглянув на обратную сторону иконы, я вспомнила, как пятнадцать лет назад впервые пришла в Донской монастырь и подошла, как и все верующие, находящиеся около храма, к старцу Даниилу, который только что вышел из храма (в это время многие верующие устремились к нему и стали просить благословения). Благодарю Господа, что удостоилась встретиться со старцем Данилом вновь весной 2006 года.
