Цветёт сирень- цветок весны
В уютном тихом сквере.
Солдатка мужа ждёт с войны
И в смерть его не верит
Цветами заросли давно
Земли избитой раны,
Но ждёт солдатка всё равно
Солдата с поля брани.
Свою любовь хранит она,
Хоть жить одной не сладко.
Посеребрила седина
Всю голову солдатки.
С надеждой смотрит она вдаль.
Глаза слезой туманит,
Пусть сердце ей сожжёт печаль,
Но ждать не перестанет.
Годы жизни пролетели
В грусти о тебе.
Ты единственный на свете
Был в моей судьбе.
Время жадно обрывает
лист календарей,
Мой родной, мой друг желанный
Возвратись скорей.
.........И всем законам вопреки
(Вдруг счастье улыбнётся)
Минуя пули и штыки
К солдатке муж вернётся.
Николай Токарь.
Николай Токарь,
Сидней Австралия.
Родился, рос, жил и работал на Харьковщине.Служил в армии на Камчатке. Не имею, не состоял, не привлекался.Прошёл середину восьмого десятка.В браке состою 46лет.Имею дочь и троих внуков. Живу в Сиднее с 1997года. e-mail автора:niko1938@gmail.com
Прочитано 8198 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
"Не стареют душой ветераны..." хорошее, сердечное стихотворение ты написал Николай, дай Бог тебе здоровья. Радуюсь за тебя что сохраняешь подвижность и ясность ума... Храни Господь! Комментарий автора: Привет Миша!!!1 С праздником Первомая! Весеннего настроения и настрой на творчество. Храни Боже и тебя.
Владимир Штонда
2015-04-30 19:09:36
Очень злободневный для нынешней Украины
стих! Будьте благословенны, брат! Комментарий автора: Спасибо! И Вам благословений и удачи.
Благовонный
2015-05-06 17:10:50
soyuz-pisatelei.ru/forum/334-1 2667-1 Комментарий автора: Не понял.Что это значит. Но всё равно спасибо.
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
